Передмова до книжки Ф. Ґ. Юнґера “Марш націоналізму”

Ми називаємо себе націоналістами і не боїмося накликати на себе ненависть освіченого та неосвіченого плебсу, усіх цих опортуністів духу та матерії. Адже те, що вони ненавидять, що йде проти гнилого потоку прогресу, лібералізму та демократії, має одну перевагу – воно не є всезагальним. Ми не вимагаємо нічого всезагального. Ми відкидаємо це – починаючи із загальних істин та прав людини, та закінчуючи всезагальною освітою та примусовим військовим обов’язком, загальним правом голосу та загальною недбалістю, котра є неминучим результатом попереднього пункту. Загальні якості та вимоги є якостями та вимогами маси, і чим вища ступінь їхньої загальності, тим менша їхня цінність. Визнати себе частиною маси означає потребувати кредит на володіння суто фізичними якостями тяжіння, а звеличувати поняття людства означає вважати чимось значущим просту приналежність до певного виду ссавців. Таке загальне зважують, вимірюють та розраховують, те, що є особливим, оцінюють та цінують. Жадати всезагального означає не бачити в собі ніякої особливої цінності, роблячи себе у кращому разі об’єктивним, зваженим, раціональним та науково «справедливим». Жадати особливого означає мати стандарти, відчувати відповідальність крові, слідувати за духовним імпульсом.

Сучасний націоналізм жадає того, що є особливим – ось основний настрій нового покоління, котре вже сите по горлянку беззмістовними балачками Просвітництва. Сучасний націоналізм не бажає міряти загальними мірками, він бажає встановити власні стандарти, засновані на духовній силі. У нього немає наміру доводити свої права, застосовуючи такі наукові методи, як марксизм. Він використовує саме полотно життя, на яке передусім спирається всяка наука. Він не бажає розділяти та нормувати права, а вимагає лише право життя на життя. Націоналізм немислимий без цього права, і це неодмінно обмежить всі інші права. Націоналізм не бажає творити мир за правилами маси, а натомість вимагає превалювання ідентичності, чиє верховенство обумовлене внутрішнім складом та живою енергією. Він не бажає ані рівності, ані неупередженого правосуддя, ні свободи, що підсумована в пустих твердженнях. Він жадає сп’яніти від щастя, а щастя полягає в тому, щоб бути собою, а не іншим. Новий націоналізм не бажає літати у безповітряному просторі теорій, він не бореться за «свободу думки», але бажає досягнути сильних зв’язків, порядку, задля того, щоб укорінитись в суспільстві, крові та землі. Він не бажає соціалізму можливостей, він жадає  соціалізму обов’язку, того жорсткого стоїчного світу, котрому індивід повинен принести себе в жертву.

Батько такого націоналізму – війна. Те, що говорять про нього наші літературні діячі та інтелектуали, для нас не має значення. Війна – це досвід крові, тому важливо тільки те, що чоловіки можуть сказати про це. Сумнозвісний Маніфест Інтелектуалів не відмінив ані війни, ані того, що війна породила. Це ніби флюгер – він обертається за вітром. І якщо незначущі люди більшого або меншого масштабу сприймають війну як мірило всіх речей, то це суто питання психології.

Стрижень німецької молоді пізнав війну не за чутками і не в кафе або за письмовим столиком у теплому та затишному кабінеті. Вони побували у пеклі і повернулися назад – хоча навіть із пекла фаустівська людина не повертається з порожніми руками. Барбюс та його колеги можуть бачити все, що їм заманеться – нам же вдалось розгледіти дещо більше! Ми не просто принесли з собою заперечення. Тільки побачивши силу матерії, ми зрозуміли силу ідеї. Тільки відкривши для себе повноту жертви, ми зрозуміли цінність людини та різницю між рангами людей. Ми побачили, як біле полум’я волі палає яскравіше за спалахи вогню. Гранати, газові хмари і танки – все це може здатися чимось жахливим для боягузів, але що ми найбільше цінували, понад цю зовнішню оболонку, так це похмуре тло, де тихо вимальовується постать людини, що загартована у бурях сталі й дивиться в обличчя своєї епохи. Ми очікуємо, що новий тип людини скоро з’явиться серед усіх народів Європи, так само, як війна торкнулася не лише німців і так само, як новонароджений війною націоналізм не з’явився лише в Німеччині. Ми бачимо навкруги велику енергію, що живиться кров’ю, яка вже оволоділа народами чи закладає основи через боротьбу, готуючись набути нових форм. Тож радіймо та промовляймо до інших: «Будьте тими, ким ви є!». Адже нам значно приємніше жити у світі, який сповнений сенсу, аніж тонути в рідкій мішанині, позбавленій характеру, форми чи унікальності.

Однак, ми маємо незаперечне право пишатися тим, що війна вплинула на нас більше, ніж на будь-кого іншого. Нам, ураженим цим жахливим видовищем, знадобиться багато часу для того, щоб осмислити його, і тому ми також маємо право сподіватися, що новий посів принесе найбагатший урожай.

Війна – наш батько, він зачав нас, нове плем’я, в обпаленому лоні окопів, і ми гордо визнаємо нашу спорідненість. Тому наші цінності будуть цінностями героїв, воїнів, та аж ніяк не гендлярів, які готові міряти весь світ своїм мірилом. Ми не замислюємося про вигоду й практичну користь, нам не потрібен комфорт, ми потребуємо лиш справді необхідного – того, чого воліє доля.

Німецький фронтовик марширує в колонах праворуч, ліворуч та в центрі. Дайте йому час, щоб визначити напрям маршу, але дозвольте кожному зробити це самостійно. Тільки тоді стане очевидним, що всі ми рушаємо в одному напрямку. Допоки ми не розберемося з самими собою, ми не зможемо внутрішньо подолати супротив нашого світу. Наш прапор ані червоний, ані чорно-червоно-золотий, ні чорно-біло-червоний; це прапор нового, великого райху, що живе в наших серцях, набуваючи в них власного гештальту. Настане день, коли ми зможемо розгорнути його. Наша спільна традиція – це війна, велика жертва. Тож збагнімо значення цієї традиції!

Після цієї книжки з’явиться багато інших праць, які я вітаю як брат, товариш та друг. У них ми намагатимемось описати основи сучасного націоналізму. Позиції доктринерів, лібералів та реакціонерів рівною мірою чужі для молоді, вона не бажає заражатись духом тієї бруквяної революції. Серед найжахливіших ландшафтів світу наша молодь виборола знання того, що старі стежки пройдено до кінця, а нові стежки тільки чекають. Перший етап підготовки завершено, новий етап розпочинається.

Ми вітаємо кров, яка не була спалена вогнищами війни, а сама стала жаром та вогнем! Те, чому вдалося вижити, знадобиться в новій боротьбі. Ми вітаємо прийдешніх – тих, у кому старий гарт єднається з глибиною! Марш розпочинається, скоро ряди з’єднаються. Ми вітаємо мертвих – їхній дух суворо закликає до нашої свідомості. Ні, ви не загинули марно! Німеччина, ми вітаємо тебе!

Підписатися на наші новини